Мені здається, що я народилася, щоб бути вчителем. Іншої долі для себе не уявляла. У вчительській праці я люблю все: дітей, їхні усміхнені обличчя, допитливий вогник у очах; уроки, кожен з яких – це особливий і неповторний світ; зошити, в яких інколи зустрічаєш справжні перли, позакласні заходи, коли ретельно треба продумати кожен момент, щоб захід вдався, перший дзвінок і хвилюючий останній. Я люблю кожен робочий день, адже це часточка моєї вчительської долі.
Показові уроки та позакласні заходи для мене як справжні свята. Я люблю готуватися до них, починаючи від розробки конспекту, сценарію, закінчуючи своїм зовнішнім виглядом та зовнішнім виглядом моїх учнів. Репетиції заходів я проводжу з дітьми індивідуально, щоб про весь сценарій вони нічого не знали. Дуже часто складаємо сценарій разом з дітьми у формі роботи над проектом, коли кожен має свою ділянку роботи відповідно до своїх можливостей та інтересів. Саме тоді кожна дитина розкриває свій потенціал, тому що знає, що це її справа, за успіх якої відповідає вона сама.
Діти… Я намагаюсь будувати своє спілкування з ними на рівних, ніби ми партнери, а не знаходимося на різних полюсах опозиції «вчитель – учень». Я раджуся з ними щодо підготовки до уроку, які форми роботи дібрати, які завдання давати додому. Проте не йду у них на повідку, коли вони хочуть виконувати нескладну роботу. Люблю організовувати обговорення проблемних ситуацій, дискусії. Причому ніколи не нав’язую своєї позиції, завжди знайду слова похвали для того, хто висловить оригінальну думку. Розумію, що така організація навчання – це вимога сьогодення. В час демократичних змін у нашому суспільстві у школі теж нема місця авторитаризму.
Намагаючись бути гідним прикладом для учнів, постійно стежу за собою: за манерами, за охайністю одягу, чистотою свого мовлення тощо.
Важливого значення і на уроках, і в позакласній роботі надаю формуванню національного світогляду дітей, виховую повагу до українських звичаїв і традицій, бажання відроджувати їх, дотримуватись у своєму житті. Саме тому веду гурток «Поліські джерела». Разом з дітьми зібрали речі для народознавчого куточка, поповнюємо його, підтримуємо в належному порядку, збираємо і записуємо фольклор, вивчаємо національну обрядовість.
Бачу, що дітям, це цікаво. Значить, ця робота потрібна. Нещодавно прочитала в учнівському творі про те, що дитина вважає справжніми патріотами учителів, які навчають любити рідну мову і шанувати рідний народ. Було приємно дізнатись про таку оцінку дитиною моєї праці.
Кожна дитина – це особистість зі своїм неповторним характером, оригінальним мисленням, особливими поглядами. Моє ж завдання як учителя я вбачаю в тому, щоб створити умови для розвитку особистості, не зашкодити їй, щодня плекати той тендітний маленький пагінець, що має стати міцним і сильним, щоб принести користь собі і людям, і своїй неньці Україні.
Немає коментарів:
Дописати коментар